Година  пам’яті: «Афганська війна – не наша вина»

Мета:ознайомити учнів з передумовами афганської війни, через поезію і пісню донести до їхніх сердець основну думку: війна – це безумство, це невиправдана жорстокість; виховувати в учнів почуття патріотизму, гідності та гордості за своїх земляків, вміння співпереживати. Обладнання:На столику викладка літератури «Ти вічний біль Афганістан...», на якій фотографії загиблих воїнів афганців, квіти, свічки. Минають дні, ідуть роки, Життя листки перегортає А біль Афгану - на віки В душі чомусь не замовкає Ведучий: Шановні діти! 15 лютого виповнюється 24-річниця виведення з Афганістану обмеженого контингенту колишніх радянських військ. В лютому 1989 року закінчилась війна, яка принесла тисячі жертв, сльози і горе в мирні родини. Сьогодні ми з вами згадаємо героїв тієї страшної війни, полинемо в спогади і хочемо, щоб ці спогади пройшли крізь ваші серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше у світі - це війна. Ми повинні пам'ятати тих, хто її пережив, тих, хто не дожив, не доспівав, не до кохав.( слайд 1) Ведуча: Афганістан - це держава, що знаходиться в південно-східній Азії, де проживає 17 млн. чоловік, з яких 8млн. афганці, а решта таджики, туркмени, узбеки, хазарейці. До середини 70-х це була одна з найвідсталіших країн світу. Афганістан - це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, з висотою гір 7-8тис. метрів. 86 тис. населення проживають в аулах, у злиднях. З млн. чоловік ведуть кочівний спосіб життя. ( слайд 2) У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя. У грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз був зобов'язаний переозброїти афганську армію. І на прохання офіційного керівництва афганської держави надати воєнну підтримку. В кінці грудня були введені десантні частини в Багрем, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися в бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки. Афган плював кулями в обличчя нашим солдатам. Це була брудна, підступна війна, яка тривала майже 10 років. За що, за які ідеали, за чию Батьківщину, в ім'я якої мети загинули десятки тисяч юнаків? Афганістан... Згадаймо ті дні, коли разом з світанком Вставали ми всі і мчались на танках, Або "БеТееРом", вперед на ті гори Де ворог засів, що бив по колонах. Ведучий: Афганістан став горнилом для тих, хто туди потрапив. Він навчив юнаків цінувати дружбу, відданість, любов. І знати ціну життя. Адже воно обривалося іноді у неповних 19 років перед їхніми очима. І терпли юні душі від втрати друзів, тих, хто ще вчора дарував їм своє тепло. А потім повертався на рідну землю у цинковій труні. Це все потрібно було пережити. Але вони 19-ти річні свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов'язок. Відео ролик ( Я згадую) Учень. Болить Афган, в душі туман t Ніхто не знає, ніхто не скаже, Коли і де, хто за ким, В чужім краю на землю ляже. Учень. Очі туманить ядуча сльоза, руки скувала утома, Палить їй душу афганська гроза — Син не вернувся додому. В неї він був ясночолий, як світ, сонячно так усміхався, Ще й 20 не було йому літ... Юним на вік і зостався. Ясеночки! Синочки! Сини! Колосочки вкраїнського поля, Скільки вас не вернулось з війни? Скільки гибіє ще у неволі? Ведуча. Ця війна триває і сьогодні, але вже без участі наших солдат. А тоді ж, ідучи у те пекло чу¬жої країни з іншою вірою, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, тим, хто поневоле¬ний. Вони вірили, що йдуть не вбивати, а захищати. Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною кампанією. Але ця кампанія тривала май¬же 10 років і вимагала великих жертв. (Звучить пісня про Афганістан). Ведучий. Тисячі наших хлопців загинули в боях і померли від ран, контузій, травм і хвороб, пропали безвісти. Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мир¬ний час. У скількох сімей у траурному обрамлені зберіга¬ються фотографії синів! Одну нагороду заробили во¬ни за проявлену мужність і героїзм - право бути по¬хованим на рідній землі Відео ролик « розповідь пілота». Учень. Ховали інтернаціоналіста, Блищала глухо цинкова труна, Нестерпно пахло тополиним листом І плач дівочий танув, як струна. Руда земля розверзлась чорнорото. Чекає хижо мовчки на своє, А мати на колінах у болоті обмацує труну: «Чи ж там він є?!!» Стоять, відводять очі вбік солдати І шепотить сержантик ледве чуть: «Не велено... Не можна відкривати... Не велено...» Уже струмки течуть, Уже весна така глибока, рання. Учора вже летіли журавлі. Таке врочисте вийшло поховання: Школярики стоять, учителі. А голосок дівочий квилить, квилить, Соромиться кричати на весь світ... Кого клясти, кого назвати винним? І що той світ? Хіба він дасть отвіт? На хрест сусідній похилився тато, Похнюпилися братики малі – В селі ховали воїна-солдата, У мирному вкраїнському селі. Ведучий. Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами. Україна втратила близько 4000 молодих хлопців, 6000 стали інвалідами, ще 72 чо¬ловіка залишились в полоні або пропали безвісти. Ведуча: Третина учасників афганської війни була родом з квітучої української землі. На їх долю випало випробування вогнем і кров'ю. Скільки їх голубооких, русявих і чорнявих синів України загинуло на тій землі. Ведучий:. Солдати гинули. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати, коли ще тільки починаєш жити. Пам'ять загиблих вшановуємо хвилиною мовчання. Станьмо, постіймо хвилину, нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемить серце за тих, хто світить нам із небес, а може із підбитим крилом ніяк не перелетить Афганської гори. Учень. Афганська війна – Не наша вина Ми молодість там залишили Щоб ви пам’ятали жили Учень. Поставте скибку хліба на стакан І голову схиліть в скорботі вічній За тих, кого убив Афганістан, Чиї він душі ранив і скалічив. Ведуча. Падали хлопці на чужій землі, а в них на м'яких долонях лінії життя такі довгі і прекрасні... Разом із ними пішло в небуття чиєсь щастя. Разом із ними загинули їхні ненароджені діти. Але вони живуть у пам'яті бойових друзів, продовжують усміхатись зі сторінок солдатських альбомів. Вони вічно живуть у зболених, згорьованих, люблячих, палких материнських серцях. РІДНА МОЯ, МАМО. Мамо. Рідна моя, мамо. Я вже далеко від оселі. В чужій країні, за "Салангом", Де гори, спека і пустелі. Я знаю, що немає в тебе сну, Коли поїхав я "за річку". З тих пір ти посивіла враз... Не засипаєш кожну нічку... Щоб повернувся я додому - Ти Бога молиш... Щохвилини... Я повернуся, мамо! І побачу Зелені наші полонини! Я обніму тебе і сам заплачу. Промовлю тихо: "Я з тобою. Ніхто нас не розлучить більш Несправедливою "війною". Бог допоміг нам! Та молитва, Яка злітала з вуст твоїх, Бар*єром стала перед смертю! Сина залишила в живих! І. . Ведучий:Ніхто не забутий, На попіл ніхто не згорів... Солдатські портрети На вишитих крилах пливуть. І доки є пам’ять людей І живуть матері, Доти й сини, спіткнулись об кулі, Живуть «Нема більшої любові, ніж та, коли поклав душу свою за друзів», - сказано в Євангелії. Тож наші хлопці віддавали своє життя, вважаючи, що захищають інтереси дружнього афганського народу. Час лікує рани. Але фізичні. А в душі, у пам 'яті воїнів - афганців назавжди залишаться суворі будні Афганістану, які випали на їх долю. Ведуча. їм випало жити - так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, порядкує рідну землю, віддаючи їй свої сили і вміння. Вони пройшли пек¬ло війни Афганістану, вони не поповнили списки за¬гиблих, вони і є тією пам'яттю, що пише історію. Ведучий. У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення радянських військ з Афганістану. Ведуча. Шановні воїни-інтернаціоналісти, ми пи¬шаємося Вами, горді тим, що поруч із нами живуть мужні, відважні, рішучі чоловіки. Здоров'я вам, сімейного благополуччя, і пам'ятайте, що час -найкращий лікар для душі та тілесних ран. (Звучить пісня). ( відео ролик – « Ми уходимо»

Ми віримо у те, що завжди спокій буде.
Не буде "похоронок" і смертей.
І що Держава всіх нас не забуде,
І буде дбати про своїх людей.

Людей, які бажають миру.
Котрі відчули на собі всі наслідки війни.
А ми тебе, Державо, розбудуєм!
Міцною станеш ти на всі віки